Категорія: Літературне читання

«Стефа і її Чакалка», «Хто боїться зайчиків», «Кабан дикий — хвіст великий», «М’яке і пухнасте» та ін. — книжки дитячого письменника нашої сучасності Івана Андрусяка відрізняються своєю унікальністю, їх можна читати у будь-якому віці й щоразу відкривати для себе щось нове. Вони цікаві та повчальні, як для дітей, так і для дорослих.

Народився 28 грудня 1968 року в селі Вербовець на Гуцульщині (Косівський район Івано-Франківської області). Вищу філологічну освіту отримав в Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. В.С. Стефаника, а управлінську — в Українській академії державного управління при Президентові України та в Університеті північного Лондона (University of North London — тепер Лондонський Університет Метрополітен (London Metropolitan University).
Мешкає у Києві, працює редактором і журналістом. Письменник — лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і премії «Благовіст», учасник численних антологій і поетичних фестивалів. Тексти його творів перекладалися англійською, німецькою, польською та вірменською мовами.
Іван Андрусяк увійшов до літературного світу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова деґенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним зі знакових поетів покоління «дев’ятдесятників».
З 2005 року, після народження молодшої дочки Стефи (Стефанії), Іван Андрусяк звертається до жанру дитячої літератури — в журналах, альманахах і антологіях друкує вірші, які згодом увійшли до збірки «М’яке і пухнасте» (2010). У 2007 році виходить повість-казка для дошкільнят та молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Чакалки — казкової істоти, якою на Слобожанщині та Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, прийде вночі, забере дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і сталося з героями твору, які потрапляють в казкову «школу чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що захочеться. Письменник описує ці сцени з гумором, але більше уваги приділяє саме дитячій психології. Звичайно, згодом добро і любов перемагають — і завдяки цьому дитина може навіть «перевиховати» казкового монстра.
Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Книжечка Зайчика» (2008) — вірші та віршовані казки. А повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010) була удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого та середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуд, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий — хвіст великий» (2010). Старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Димитрія Туптала (Св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича та Олексу Довбуша» (2008). Сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється», опубліковану в 2008 р. у збірнику «Три дні казки» видавництва «Грані-Т», де у формі філософсько-поетичної казки розповідається про тонкощі людських взаємин, неповторність кожної людини в світі, про любов і біль, глибинний зв’язок людини з природою, про красу і складності життя.
«Доросла» проза Івана Андрусяка — це переважно історії з життя Гуцульщини 1940-50-х років. Автор метафорично, активно використовуючи гуцульський діалект, досліджує психологію людини в трагічних, прикордонних ситуаціях. Невелику повість «Реставрація снігу» (1993) критика вважає одним з найкращих у сучасній українській літературі творів про «війну після війни».