Зірка Мензатюк народилася 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області, Україна. Писати почала, коли вчилася у другому класі. Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків переказ розтягнувся на цілих п’ять сторінок. І їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що письменниця на цьому не зупинилася і написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршиків. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Закінчивши школу, Зірка вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.Вступ, насправді, виявився нелегким, але їй допомогли численні публікації творів у газетах, здобуте перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та ще рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківець.
Закінчивши у 1977 р. університет з червоним дипломом, вона працювала кореспондентом газети «Радянська Україна». Робота була цікавою і відповідальною, проте скоро письменниця стала відчувати, що пише не про те, не так, як хоче, тому відмовилася від кар’єри, залишила газету і присвятила себе творчості для дітей.
З 1995 р. Зірка Мензатюк — член Національної Спілки письменників України; з 1997 р. веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника»; з 2004 р. — автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Казки письменниці почали друкувати в журналах «Барвінок», «Соняшник», «Малятко», у закордонному журналі «Веселка», який виходив у США і Словаччині. У 1990 році видавництво «Веселка» випустило її першу книжку казок «Тисяча парасольок». Невдовзі в тому ж видавництві вийшла друга книжка «Арніка» (1993) — казка про найчарівніше зілля Карпат. У видавництві «Лелека» побачила світ книжка «Мільйон мільйонів сестричок» (1999). У 2002 р. як спеціальний випуск журналу «Соняшник» вийшла друком книга про найвідоміші церкви та монастирі України, адресована дітям, «Наші церкви: історія, дива, легенди», де у цікавій, доступній формі письменниця оповідає про різні стилі церковної архітектури, будову іконостаса, про чудові ікони України, найвизначніших українських святих, вміщує легенди і перекази, багато з яких на той час публікувалися вперше. Не могла письменниця не написати і казок про Київ — нашу столицю — казкове місто, про яке складали казки ще за княжих часів. Всі ми їх знаємо: казку про киянина з Подолу Кирила Кожум’яку, про чарівницю Добрадута ін. І от у 2006 р. «Видавництво Старого Лева» надрукувало книгу під назвою «Київські казки». Цього ж року у видавництві побачили світ ще два видання письменниці — «Таємниця козацької шаблі» і «Казочки-куцохвостики», яке здобуло титул «Книжка року-2006» у номінації «Дитяче свято» і 3-тю премію київського ярмарку «Книжковий світ-2006» у номінації «Краща дитяча книга». У 2007 р. у видавництві «Букрек» вийшла книга «Катрусині скарби», в якій письменниця знайомить юного читача з традиційним народним мистецтвом України. Цього ж року у видавництві «Грані-Т» побачила світ збірка казкових історій «Як до жабок говорити» про пригоди хлопчика-мрійника Іванка, якого називали чарівним не за те, що він умів робити чудеса всілякі, а тому, що вірив у них. Разом з ним можна навчитися говорити до жабок, равликів, ластівок та інших істот, зрозуміти, чому долиною цвіте бузьків вогонь, ведмежа цибуля та заяча конюшина. У своїх казках Зірка пише про вічні цінності українського народу. У 2008 р. у видавництві «Школа» побачила світ її книжка «Макове князювання», в яку включено казки про наші свята, адже саме в них приховано багато казкового, чарівного! От хоча б перетворення звичайного яєчка в красуню-писанку, що несе на собі чарівні знаки. Про неї письменниця розповіла в казці «Писанка». Або звичай справляти на Великдень обновки, про який нам нагадує вірш Тараса Шевченка «На Великдень, на соломі». Чому їх справляли? Що вони значили? Про це — казка «Молоданчик». А хіба не варті казок свято Івана Купала, коли зілля набирається найбільшої сили, або повна краси й поезії Зелена неділя, в якій можна віднайти загублену гармонію життя, і Різдво, і Спаса та Маковія, і чимало інших свят. Вони прикрашали її дитинство, без них життя втратило б свої найяскравіші барви, тому бережімо їх! Зірка Мензатюк — лауреат міжнародного літературного конкурсу у США, літературної премії імені Лесі Українки, Наталі Забіли.
«Література — це… Відколи себе пам’ятаю, я мріяв стати письменником, бо навіть найперші свої вірші створив тоді, коли ще не вмів їх записати. Тож як би банально це не звучало, а література і є моїм життям».
«Стефа і її Чакалка», «Хто боїться зайчиків», «Кабан дикий — хвіст великий», «М’яке і пухнасте» та ін. — книжки дитячого письменника нашої сучасності Івана Андрусяка відрізняються своєю унікальністю, їх можна читати у будь-якому віці й щоразу відкривати для себе щось нове. Вони цікаві та повчальні, як для дітей, так і для дорослих.
Народився 28 грудня 1968 року в селі Вербовець на Гуцульщині (Косівський район Івано-Франківської області). Вищу філологічну освіту отримав в Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. В.С. Стефаника, а управлінську — в Українській академії державного управління при Президентові України та в Університеті північного Лондона (University of North London — тепер Лондонський Університет Метрополітен (London Metropolitan University). Мешкає у Києві, працює редактором і журналістом. Письменник — лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і премії «Благовіст», учасник численних антологій і поетичних фестивалів. Тексти його творів перекладалися англійською, німецькою, польською та вірменською мовами. Іван Андрусяк увійшов до літературного світу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова деґенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним зі знакових поетів покоління «дев’ятдесятників». З 2005 року, після народження молодшої дочки Стефи (Стефанії), Іван Андрусяк звертається до жанру дитячої літератури — в журналах, альманахах і антологіях друкує вірші, які згодом увійшли до збірки «М’яке і пухнасте» (2010). У 2007 році виходить повість-казка для дошкільнят та молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Чакалки — казкової істоти, якою на Слобожанщині та Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, прийде вночі, забере дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і сталося з героями твору, які потрапляють в казкову «школу чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що захочеться. Письменник описує ці сцени з гумором, але більше уваги приділяє саме дитячій психології. Звичайно, згодом добро і любов перемагають — і завдяки цьому дитина може навіть «перевиховати» казкового монстра. Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Книжечка Зайчика» (2008) — вірші та віршовані казки. А повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010) була удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого та середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуд, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий — хвіст великий» (2010). Старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Димитрія Туптала (Св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича та Олексу Довбуша» (2008). Сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється», опубліковану в 2008 р. у збірнику «Три дні казки» видавництва «Грані-Т», де у формі філософсько-поетичної казки розповідається про тонкощі людських взаємин, неповторність кожної людини в світі, про любов і біль, глибинний зв’язок людини з природою, про красу і складності життя. «Доросла» проза Івана Андрусяка — це переважно історії з життя Гуцульщини 1940-50-х років. Автор метафорично, активно використовуючи гуцульський діалект, досліджує психологію людини в трагічних, прикордонних ситуаціях. Невелику повість «Реставрація снігу» (1993) критика вважає одним з найкращих у сучасній українській літературі творів про «війну після війни».
Нагороди. Лауреат: 1995 р. — першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»; 1996 р. — літературної премії «Благовіст»; 2001 р. — літературної премії ім. Бориса Нечерди; 2007 р. — премії журналу «Кур’єр Кривбасу»; 2008 р. — першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека»; 2010 р. — міжнародної літературної премії «Corona Carpatica». Більше інформації про письменника можна прочитати ТУТ.
