Що шукає Біла Пані?
У Підгорецького замку самостійно відчиняються двері й без вітру гаснуть свічки
Чорні лицарі з головою і без, принци на білих конях, гноми, прекрасні дами – майже всі замки так і кишать цими істотами. Втім, що то за замок без примари?
“Ловці за привидами” стверджують, що невидимі мешканці замків охочіше йдуть на контакт наприкінці року. Тож напередодні новорічних свят журналістка “УіЧ” також вирушила назустріч легенді – на пошуки одного із найзагадковіших привидів останніх століть Білої Пані, яка приблизно 400 років мешкає у Підгорецькому замку…
При вході у замок, що в селі Підгірці, неподалік міста Броди на Львівщині, – невеличка кімната. Приміщення сучасне, інтер’єр також не графський: посередині – вичовганий ліктями дерев’яний стіл, у куті – старенький тапчан. Тут “живе” охорона замку. Сідаємо з вуйком Степаном зіграти у підкидного. “Підрулюю” до сторожі зусібіч: випитую про нічне життя замку. Чи зустрічалися охоронці з привидами? Вуйко – мов партизан. Та коли йому так і не вдалося перемогти мене у картах, не витримав: “Ви сподобалися нашій Марушці. Графиня також любила азартні ігри”…
Не ходи, Марусю, заміж
…Вацлав Жевуський дарма що був непоказним, дратівливим та скупуватим. Графський титул, незліченні багатства зробили свою справу – граф узяв собі за дружину юну красуню Марію. Між подружжям Жевуських пролягла прірва у сорок літ. Невідомо, що штовхнуло 19-річну княжну з ніжним серцем і добрим вихованням в обійми підстаркуватого графа. Подейкують, що юна панна, одружуючись із Вацлавом, рятувала честь і добробут свого збіднілого роду.
Після весілля ні родючі землі з рабами-селянами, ні багаті на різноманітну дичину ліси, ні золото-діаманти не могли розвіяти вічного смутку молодої графині. Єдиною втіхою красуні був розкішний парк. Представники родини Конєцпольських заклали його, привозили з Англії, Франції та Італії дерева вишуканих порід. Саме сюди втікала молода жінка від нелюбого старого чоловіка.
Дітей у Жевуських не було. Що не день, то все більше присікувався граф до своєї молодої дружини. То він вважав, що Марія втікає до парку на зустріч із невідомим лицарем у чорному вбранні, який невідь-звідки приїжджає на білому рисаку, то ввижалося графові, що дружина покохала місцевого холопа. Слуги ж радше готові були терпіти удари графського батога, ніж зводити наклепи на улюблену графиню.
У ревнощах старий граф перейшов усі межі. Вже нікого не соромлячись, ходив за Марушкою тінню, випрошував, наче жебрак, кохання – і проклинав кожне дерево у парку, до якого торкалися її ніжні руки. Якось графиня не вийшла у свій улюблений сад на прогулянку. З того дня її більше ніхто не бачив. Округою поповзли недобрі чутки: граф убив свою молоду дружину. Інші стверджували, що він замурував Марію живою у стіні замку, бо чули звідти її крик…
Де замурована графиня?
Обережно спускаємося у підвали замку. Тут темно і моторошно. Триметрові стіни приглушують кроки, душать зі всіх сторін. Затамовую подих: здається, поруч зі мною ступає хтось невидимий. Пригадую, що у кишені лежать сірники. Вогонь у тремтячих пальцях вихоплює два дивно видовжені силуети. Сірник гасне і… я наштовхуюся на щось велике і м’яке.
- О, привид!
- Що таке? — голос охоронця повертає мене до життя.
Виявилося, що я, панікуючи, наштовхнулася на нашого проводиря – реставратора Василя Яковича. - Один, два, три, чотири, – рахує сходинки пан Василь. – Стійте! У цьому місці найчастіше появляється Біла Пані. За однією з версій, саме тут граф убив Марушку.
- Скільки тут є сходинок, стільки тут проживе поколінь, – згадую легенду про замордовану красуню. Чи це справді так було, чи додалося до легенди пізніше, але факт залишається фактом: у Підгорецькому замку мешкало лише чотири роди – Конєцпольські, Собєські, Жевуські й останні власники замку брати князі Сангушки. Товщина стін підвалу – три метри. Можливо, у них замурована юна Марушка?
- Пан Василь веде до покоїв, де, за однією з версій, може бути тіло графині, душа якої досі самотньо бродить по території замку. У стіні передпокою, що веде до спальні графа, стоїть камін. Цей повністю збережений із XVII століття витвір – дуже дивний. У ньому не передбачено ані місця, де б могли розпалювати вогонь, ані димоходу. На каміні – гравюра голови вродливої жінки. Що всередині – ніхто не знає. Згідно третьої версії, саме тут граф міг замурувати живцем красуню-дружину.
Хто гасить свічку? - Тут, на другому поверсі, найчастіше самі відчинялися двері й без допомоги людей та вітру гаснули свічки. Тоді з’являлася Пані в білому, широкому вбранні й не йшла, а плила по другому поверсі, – цитує спогади князів науковий співробітник, історик Ігор Петрович. До речі, однієї глухої ночі він таки не втримався від спокуси і з чотирма місцевими юнаками вирушив у підвали замку на пошуки привиду Білої Пані.
– О третій ночі ми спустилися у підвал, де, за переказами, граф замордував Марушку. Хлопець, який ішов першим, несподівано повернувся і вибіг із підвалу, збиваючи тих, хто йшов позаду. Він був дуже блідий і наляканий. Коли зміг говорити, то сказав, що більше ніколи не підійде й близько до замку. За його словами, у підвалі, розпростерши руки, до нього ішла жінка у широкому білому платті. Він не розгледів її обличчя, але добре бачив, як вона рухається – наче пливе по повітрі, – згадує Ігор Петрович. Історик каже, що він особисто також зустрічав примару.
– Якось я повертався зі своєю дівчиною з дискотеки через графський парк. Ми почули кроки і дихання когось, хто йшов поруч нас. Моя дівчина налякалася й почала втікати, я побіг за нею, а “воно” також мчало за нами, – згадує Ігор Петрович. Виявляється, зустрічатися із привидами у старовинному замку доводилося не лише науковцеві. Багато селян із Підгірців спостерігали у замковому парку за всілякими дивовижами.
У п’ятницю, 13-го
Василь Якович переконаний, що побачити Марусю можна у п’ятницю 13-го. Якщо ж ця дата випаде на останній місяць року, успіх гарантовано! Та напередодні треба постити. Привид графині в білому з’являється між дванадцятою та другою ночі в різних місцях. То бродить кімнатами прекрасного замку, то тужить у підвалі, а інколи обнімає прадавні дерева ще й сьогодні чудового парку. Примара тримається осторонь людей, не шкодить їм. Але від Білої Пані віє страшною тугою.
Автор публікації
